deddon (deddon) wrote,
deddon
deddon

Войовничий пристосуванець.

Дописувач Дурдому OlegF виклав чудову статтю про Голодомор, http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/6638.phtml
але нормальному спілкуванню у коментах завадив дописувач Дракон, з’їхавши з теми й перевів все чомусь на тему eміграції.

Тема ця дуже неоднозначна й думок протилежних тут море, і я уважно читав усі коменти.
Та ось дивлюся – щось не туди заносить пана Дракона. Думок набралося більш, ніж на комент, а висловити їх кортіло, ось і пишу пост.
Пан Дракон вважає, що він герой, тому що не покинув Україну та не поїхав, куди світ поза очі. Кляне тих, що поїхали. «Вони поїхали, де тепло, де пляжі, а ми тут боремося». Вояка, авжеж.
Йому дорікають:

«У дракона оказались способности к бизнесу,что включает в себя и знание кому и сколько «занести».

А він цим пишається і додає:

«А також уміння водити машину, стріляти, швидко й адекватно оцінювати ситуацію та знання основ рукопашного бою».

По-перше, вміння знати «кому и сколько «занести» - це не геройство. Ні, це порушення закону, це крадіжка, бо щоб дати, треба спочатку вкрасти. Цим пишається пан Дракон. Це в нього зветься боротьбою.
Друга справа, що в Україні такі закони, що кожен підприємець має бути крадієм та хабародавцем, бо інакше справу потрібно закривати.
А, якщо той товариш, що поїхав за кордон, чесний чоловік і не може себе зламати так, щоб красти да давати, а жити треба. Ось він і їде шукати свою долю там, де не потрібні хабарі. І не на пляжу він там відлежується, а вкалує, як папа Карло, бо без знання державної мови можна тільки в Україні жити й на пляжі відлежуватися.
Так чому пан кляне емігрантів? А ось воно що – його жаба душить.

«Ми ризикуватимемо, боротимемося, долатимем негоди. І потім нам з емігрантами рівні права?
Хіба це справедливо?»

До слова, про боротьбу – де, коли і з ким пан застовує свої вміння:

«А також уміння водити машину, стріляти, швидко й адекватно оцінювати ситуацію та знання основ рукопашного бою».

Ти диви, який вмілий. А хрестиком вишивати пан може? І кого ж це пан підстрелив з ворогів, а кому пику набив заради України? Та ні.

«Поки що ми з товаришами та кількома партнерами домовилися не гнобити одне одного і в разі наїзду влади - відбиватися всім гуртом, застосовуючи усі свої можливості та зв"язки. Ми не можемо захистити усю України - ми захистимо принаймні себе, наскільки це нам вдасться».

Отож вони виживають, пристосовуються, навчились красти та давати. То де ж тут боротьба за Україну.
Ніякий пан не борець, а такий собі пристосуванець, крадій та хабародавець, як і усі ми, підприємці України, але ж ми усвідомлюємо, що ми крадії, а пишається цим тільки пан Дракон, ще називає це боротьбою за Україну.
Розуміє, що на героя він аж ніяк не тягне. Тому ставить себе на один щабель з «героями» минулого – Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою тощо. Героями вони є тільки в очах пристосуванця Дракона, тому що й самі були типовими пристосуванцями.
Загляньмо у википедію:
Тичина Павло.
«Партія веде» В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина в низці «партійно витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством. Такими моторошно майстерними стали збірки «Чернігів» (1931) й особливо поезія «Партія веде», надрукована в газеті «Правда» (21. 11. 1933) (Це в рік Голодомору. Примітка моя ) та одноіменна збірка (1934), що стала символом упокорення української літератури сталінізмові».
Читати далі неможливо – це розповідь про глибоке моральне падіння.
Такі самі слова можна прочитати й про В.Сосюру.

Оце і є взірці, пане Дракон? Йому кажуть:
«А стихи Сосюры и Тычины,прославляли великого Сталина. Найдите издания тех лет. Лучше бы они эмигрировали».
А він відповідає:
«Тим не менш їх не розстріляли, - каже пан Дракон.- І вони прославилися своєю творчістю.
А на Заході вони могли стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути».
Ось бачите кого пропонує пан Дракон у герої – вони не поїхали (бо вони патріоти), їх не розстріляли (бо розстрілювали тільки дурнів), бо вони славили бандитів, чим прославились та й жили собі, мов коти у маслі (це під час Голодомору).
Поперед ким «прославились» ці «поети» - поперед Сталіним і його бандою? І далеко сягнула тая їхняя слава? Кому потрібні оті «Партія веде» - мабуть, Ким Чен Іру та Фіделю?

«А на Заході вони могли стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути».

І ось цих пристосуванців пан Дракон ставить за приклад сім’ям Петлюри, Махна, які жили за кордоном та померли у злиднях, але не пішли на поклон до бандита, як це зробив Горький, що приїздив з концтаборів і розписував, як добре там жити і працювати, той Горький, який супроводжував колективізацію і Голодомор словами: «Якщо ворог не здається, його знищують».
Почитавши пана, можна казати, що це Шаляпін та Бунін були зрадники, а Горький – великий пролетарський письменник.
Отаке кредо нашого пристосуванця – головне – це забезпечити себе, свою родину матеріально. Задля цього варто і бандитам співати осанну. А «стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути», але не скоритися, не зраджувати своєму народу – це не задля пана Дракона.
Та все б ще нічого, але пан до оцієї сімейки зрадників, патріотів свого шлунку, вирішив додати справжнього героя – Шухевича, поставивши цю визначну постать до дного ряду з такими любими серцю пана пристосуванцями, щоб прикрасити їх. Але «чёрного кобеля не отмоешь добела».
«Роман Шухевич не побіг на Захід». Він став герой. І поети не побігли. Сосюра «не поїхав - він створив чудові вірші». І Павло Тичина. «Він не поїхав.
А ким би вони були за кордоном?»
А ось зрівнювати героя з пристосуванцями – це вже знущання над його пам’яттю.
До того ж, оце прославлення прославітелів партії злодіїв, створивших на українській землі Голодомор, викладено паном у коментарях до статті, ще раз кажу – чудової статті про Голодомор.
Що це - це такий звірячий цинізм, чи тупість, чи надія на тупість тих, хто читає ДД?
Тож пан Дракон є не простий пристосуванець, а войовничий. Він підіймає на героїчну висоту усіх пристосуванців минулого, а з людей, що не скорилися, не скривдили себе, не дивлячись на матеріальні негаразди, він сміється, як з невдах.
Радянська ідеологія пристосування – вона інколи діє, мов бумеранг. Дивись, пане, не виховуй діточок на цій ідеології, бо захопляться нею та й стануть «Павликами Морозовыми» - буде тобі непереливки.
»
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments